Відомі Чигиринці

                                                                            Відомі чигиринці

З Чигирина починали свій життєвий шлях відомі люди, які своєю працею творили історію нашої держави, її культуру, науку. Імена багатьох чигиринців знані далеко за межами України. Ми, жителі Чигирина, маємо ними гордитися.

Бурменко Іван Ілліч (18 липня 1918, м.Чигирин – 18 лютого 1993, м.Сімферополь) – актор, режисер, заслужений артист УРСР (1979). Працював в Луцькому музично-драматичному театрі. В роки ІІ Світової війни був на фронті. Удостоєний бойових нагород. По закінченню війни працював в Київському, Житомирському, Харківському театрах. З 1959 р. – в Кримському українському музично-драматичному театрі, де пропрацював 21 рік. Ним створено понад 160 образів.

Войцехівська Світлана Михайлівна (12 вересня 1959, м.Чигирин) – громадський діяч, український політик. Керівник Апарату Премєр-міністра України (2014). Обіймала посади Голови Наглядової Ради АТ Ощадбанк та АТ Укрексімбанк. 2014 р. - дотепер – народний депутат України 8-го скликання. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня ( 2014).

Грушевський Сергій Федорович (7 жовтня 1830, Чигирин — 27 січня 1901, Владикавказ, Росія) – український професор, педагог, організатор народної освіти, публіцист, дійсний статський радник, меценат. Професор Полтавської духовної семінарії (1859-1860), професор Київської духовної семінарії (1860-1865). В 1869 р. за станом здоров’я переїхав на Кавказ. Автор низки метод. посібників і підручників для шкіл, зокрема «Первой учебной книги церковно-славянского языка» (К., 1872), яка понад 30 разів перевидавалася у Києві та Москві. Батько Михайла Грушевського, Олександра Грушевського, Ганни Шамрай-Грушевської.

Дорошенко Андрій Дорофійович (1644, м.Чигирин – 1709, м.Сосниця) – український політичний та військовий діяч часів Хмельниччини та Руїни, паволоцький полковник, наказний гетьман Української козацької держави 2-ї пол. 17 ст. Брат гетьмана П.Дорошенка та наказного гетьмана Г.Дорошенка. Намісник на Лівобережній Україні (липень 1668). Влітку й восени 1672 року залишався наказним гетьманом у Чигирині. Після зречення Петра Дорошенка з гетьманства у жовтні 1676 року перебрався на Лівобережжя. Був обраний сосницьким сотником. Надалі мешкав у місті Сосниця, де й помер.

Дорошенко Григорій Дорофійович (р. н. невід., м.Чигирин - 1684) - український військовий та політичний діяч часів Руїни, наказний гетьман (1668), брацлавський полковник. Брат гетьмана П.Дорошенка та наказного гетьмана АHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&action=edit&redlink=1".Дорошенка. Внаслідок конфлікту з гетьманом І.Самойловичем 1684 року Г.Дорошенка було заарештовано. За невідомих обставин цього року він помер.

Дорошенко Петро Дорофійович (1627, м.Чигирин - 19 листопада 1698, с.Ярополче, Росія) – визначний український військовий, політичний і державний діяч, дипломат. Козацький полковник, учасник Хмельниччини. Наказний гетьман, гетьман Правобережної України (1665-1676), гетьман усієї України (1668). Гетьманування, котре припало на добу Руїни, провів в постійних війнах, як з зовнішніми так і внутрішніми супротивниками. Український народ назвав його почесним ім’ям «Сонце Руїни».

Жабко-Потапович Лев (18 липня 1890, м.Чигирин18 листопада 1975, ВеллінHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%82%D0%BE%D0%BD&action=edit&redlink=1"гтон, США) -  український письменник, релігійний і громадський діяч. Воював у лавах УНР, був полковником. Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Польщі. З 1947 р. у США. Співзасновник Всеукраїнського Євангельсько-Баптистського Братства (1949), секретар і віце-президент Об’єднання українських євангельсько-баптистських Церков у США. З 1973 року член секретаріату Світового Конгресу Вільних Українців. Автор євангельського співаника «Відродження» (1954), перекладу Святого Письма.

Калішевський Яків Степанович (9 (21) жовтня 1856, м.Чигирин - 9 листопада 1923, м.Київ) – хоровий диригент, співак, композитор. В 14 років призначають регентом Лаврського хору. На поч.80-х р. ХІХ ст. виступав як соліст Київської опери. Регент хору Софійського собору в Києві (1883-1920 ). Головний диригент хорової капели ім. М.В.Лисенка (1919). Автор пісень та обробок для хору.

Кондратьєва-Паниченко Людмила Василівна (8 грудня 1941, м.Чигирин) – поетеса, публіцист, педагог та перекладач, член Національної Спілки письменників України. Пише вірші, казки, загадки, перекладає поезію з англійської, пише казки англійською мовою. Автор поетичних збірок: "Відлуння синьої зорі", "Обриси крила", "Світанки", "Сяйво метеорита", "Листи на снігу", "Не сполохни любов"; для дітей: "П'ять братів живуть у хаті", "Кладочка", "Дарунки лісовика", "Равликова хатка" та ін.

Кривицька Леся (Олександра) Сергіївна (16 січня 1899, м.Чигирин - 7 листопада 1983, м.Львів) – драматична актриса, народна артистка УРСР (1954). З 1918 навчалася в театральній школі в Києві і одночасно працювала в театрі М.К.Садовськогого. З 1921 –  у Львові. Працювала в мандрівних українських трупах: драматичному театрі ім. І.Франка, «Українському театрі», театрах ім. Тобілевича, «Заграва», ім. І.Котляревського та ін. З 1940р. – актриса Львівського  українського театру ім.Лесі Українки, 1944 – 1973 рр. –  Львівського державного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької. Головні драматичні ролі: Анна («Украдене щастя»), Ольга («Три сестри»), Предслава («Сон князя Святослава») та ін. Автор спогадів «Повість про моє життя» (1965).

Назаренко Василь Андрійович (24 серпня 1908, м.Чигирин – 15 серпня 1981, м.Одеса) – хімік-аналітик, доктор хімічних наук, лауреат Державної премії СРСР (1952), заслужений діяч науки УРСР (1970), член-кореспондент АН УРСР (з 1972). Автор праць з аналітичної хімії рідкісних елементів, аналізу високочистих речовин та напівпровідникових матеріалів. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної  Зірки та медалями.

Нечепоренко Павло Іванович (31 серпня 1916, м.Чигирин - 27 березня 2009, м.Москва) - відомий балалаєчник, диригент, лауреат Державної премії СРСР (1952), народний артист СРСР (1974). З 1959 р. – викладач на кафедрі народних інструментів Державного музично-педагогічного інституту ім.Гнесіних, професор (1976). Почесний член Художньої Ради Національного академічного Оркестру народних інструментів Росії ім.Осіпова. Нагороджений орденом «Дружби народів» (1994), «За заслуги перед Вітчизною» (1996).

Орленко Марія Хомівна (3 вересня 1923 року, с. Розсошенці Чигиринського району - 2013, м. Чигирин) - заслужений працівник культури України. З 1952 р. працювала на різних посадах у культурі: директор Чигиринського районного Будинку культури, інспектор районного відділу культури, методист, художній керівник районного Будинку культури. Близько двадцяти років очолювала фольклорно - етнографічний ансамбль "Козачка",  творчість якого відіграла велику роль у збагаченні та розвитку української національної культури. Нагороджена медаллю "Ветеран праці", медаллю учасника Великої Вітчизняної війни на честь 50-річчя Перемоги, бронзовою медаллю лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва України, медаллю "10 років незалежності України".

Петриченко Олександр Тихонович (15 червня 1923 року, с. Половинчик Монастирищенського району - 21 листопада 2008, м. Чигирин) - поет. Вірші почав писати ще в шостому класі. Друкувався в районній газеті "Чигиринські вісті" та обласній періодиці. Автор чотирьох збірок. Більшість віршів присвячені історії Чигиринщини, красі її природи та звеличенню людини.

Пучківський Олександр Митрофанович (30 червня 1881, м. Чигирин - 14 лютого 1942) - талановитий хірург - оториноларинголог, професор Одеського медичного інституту, автор понад 100 наукових праць, присвячених розпізнаванню та лікуванню затяжних інфекційних хвороб вуха, горла і носа, праці про склерому дихальних шляхів, ураження туберкульозом. На той час це були одні з перших таких досліджень у світовій медицині. Хірурги усього світу і нині використовують кістково - пластичну операцію на лобних пазухах за методикою Пучківського. Звинувачений у справі приналежності до "Спілки визволення України", заарештований органами КДБ.

Предтеча Федір Сидорович (1885, м.Чигирин –  1975, м.Чигирин). З 1906р. – рульовий пароплавів «Тигр», «Одеса», «Вперед», брав участь у першій та другій світових війнах, мав нагороди за хоробрість. Автор тексту відомої пісні «Раскинулось море широко» (1906).

Раєвський Борис Миколайович (17 липня 1893, Чигирин - 22 листопада 1974, Франкфурт-на-Майні) – український і німецький науковець-біофізик, професор. До 1920р. – старший асистент Київського університету. Згодом в еміграції. Директор інституту біофізики Товариства ім. Макса Планка у Франкфурті-на-Майні (1937-1966). Як фізик-дослідник Раєвський зробив вагомий внесок у дослідження біологічних наслідків опромінення та встановлення радіаційних стандартів охорони здоров'я. Біофізичний інститут у Саарбюккені названо його ім'ям.

Рвачова-Ющенко Катерина Логвинівна (8 грудня 1919, м.Чигирин-15 серпня 2001) – вчений-математик, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент НАНУ (з 1976), дійсний член міжнародної академії комп’ютерних наук і систем          (1993), заслужений Соросівський професор (1996), заслужений діяч науки і техніки. Автор понад 300 друкованих праць, 23 монографій. Засновниця вітчизняної наукової школи теорії програмування. Автор 7 винаходів. Автор першої в світовій практиці адресної мови програмування. Нагороджена орденом Княгині Ольги (1999), 6 медалями, Державною премією СРСР (1984), двічі - Державною премією України (1978, 1991), премією ім. академіка В.М.Глушкова (1985).

Рвачов Володимир Логвинович (21 жовтня 1926, м.Чигирин - 26 квітня 2005, Харків) – видатний український вчений в галузі математики, механіки і кібернетики, доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН України (1978), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в області науки і техники та премії ім.О.М.Динника АН УРСР (1976). Ректор Харківського інституту радіоелектроніки (1964-67), завідувач кафедри теоретичної і математичної фізики Харківського політехнічного інституту (1969—1970), завідувач відділом прикладної математики і обчислювальних методів Інституту проблем машинобудування (1967—2005). Запропонував відомі в усьому світі R-функції, нове неархімедове числення. Автор і співавтор близько 600 наукових робіт і ряду монографій. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого (2002).

Сікорський Михайло Іванович (13 жовтня 1923, м.Чигирин - 27 вересня 2011, м.Переяслав-Хмельницький) – історик і культуролог, директор Переяслав-Хмельницького історичного музею (19511979), Національного HYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE-%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%C2%AB%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%C2%BB"історико-етнографічногоHYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE-%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%C2%AB%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%C2%BB" заповідника «Переяслав» (19792008), з 2008 по 2011 рр. - почесний генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Заслужений працівник культури України (1966), доцент (1996), Герой України (2005). Член правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Всеукраїнського фонду культури, член редколеґії журналу «Українська культура». Створив 24 музеї. Автор близько 120 наукових праць, публікацій. Лауреат Шевченківської премії (1989), премії ім. Д. Яворницького (1993) та ім.В.Вернадського (2001), премії «Гордість України» (2003).

Хазін Лев Йосипович (1870, м.Чигирин - 13 березня 1952, м.Київ) – український кларнетист, педагог, заслужений артист УРСР (1938). Протягом 1900-1946 рр. – соліст симфонічного оркестру Київського театру опери та балету; 1913-1952 рр. – очолював клас кларнета Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, з 1942 р. – професор. Автор численних транскрипцій для кларнета і фортепіано.

Чабаненко Іван Іванович (17 грудня 1900, м.Чигирин - 30 травня 1972, м.Київ.) – актор, режисер, один з основоположників української театральної педагогіки, заслужений діяч мистецтв УРСР. У 19301932 роках працював режисером у театрі імені М. Заньковецької в Запоріжжі, у 19321933 роках – у Київському театрі робітничої молоді. 19371965 рр. – на педагогічній роботі в Київському інституті театрального мистецтва. Професор (з 1961), ректор Київського інституту театрального мистецтва (19371945 і 19611965).

Чекаль Анатолій Миколайович (1 грудня 1937, село Райгород Кам'янського району - 1 червня 1991, м. Чигирин) - керівник хору Чигиринського районного Будинку культури, Заслужений працівник культури України (1965), нагороджений трьома медалями "Великі золоті медалі", Лауреат самодіяльного мистецтва Української РСР, Лауреат республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, Лауреат першого всесоюзного фестивалю самодіяльноїку народної художньої творчості.

Чернишенко Георгій Павлович (11 (24) березня 1906, м. Чигирин – 1990) – український художник-живописець, заслужений майстер народної творчості УРСР (з 1982). Майстер ліричного пейзажу. З 1946 по 1967 рік працював вчителем математики в селах Богодухівського району Харківської області. Один з фундаторів Музею народного мистецтва Слобожанщини.

Шпак Володимир Тимофійович (25 жовтня 1930, м.Чигирин) –  український філософ. Доктор філософських наук (1987), професор, завідувач кафедри філософії Черкаського інженерно-технологічного ін-ту, дійсний член Української Академії Наук національного прогресу. Автор понад 50 наукових праць. Основні напрями наукової діяльності - історія філософської думки в Україні, аналіз творчості і світогляду Шевченка, Франка, Лесі Українки, дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних процесів, які обумовили кризову ситуацію в Україні в 90-х рр. та крах комуністичних ілюзій. 1966-1975 рр. – голова Правління Черкаського обласного відділення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. 

Юзефович Петро Петрович (1920, м.Чигирин - 1980) – актор, заслужений артист УРСР. Працював в Полтавському театрі ім.М.В.Гоголя.

Яковлів Андрій Іванович (11 грудня 1872, м.Чигирин - 14 травня 1955, Нью-Йорк) – правознавець, історик, громадський і політичний діяч. Організатор товариства українських адвокатів та один із засновників Українського юридичного товариства м.Києва (1917), член Центральної Ради від м.Києва (1917). З березня 1918 р. директор канцелярії Центральної Ради. В 1923 р. емігрував до Праги. Професор цивільного права (1928), ректор Українського Вільного університету у Празі (1930-31 та 1945), директор Українського наукового інституту у Варшаві (1939). Автор праць з права та історії права в України. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Інформація підготована за матеріалами Національного історико-культурного заповідника "Чигирин"