Історія Чигирина

             Чигирин – історичне місто. Саме тут ще у ХVII ст. вирішувалася доля не лише України, а й , значною мірою, деяких країн Європи. Історія Чигирина тісно пов’язана з одним із етапів формування української державності – Українською козацькою державою та її творцем Богданом Хмельницьким.

             Сліди проживання людей на території Чигирина сягають у глибоку давнину. У місті відкрито залишки поселень епохи бронзи і черняхівської культури. Археологічні знахідки свідчать, що тут містилося чимале давньоруське поселення XI —XIII ст. Територія Чигиринщини, очевидно, була південним прикордонним районом Київ­ської Русі. На південний захід від Чигирина, понад Тясмином можна побачити за­лишки земляних валів, споруджених для охорони краю від степових орд.

             У другій половині XIV ст. територія Чигиринщини потрапляє до складу Литовського князівства, а в 1569 році - під владу польських магнатів. У ході спустошливих нападів татар і турків вона перетворюється на безлюдне урочище так званого  Дикого поля.

      Coat of arms of Chihirin 1592  Нове заселення цих земель пов'язане з розвитком феодалізму. Селянська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини тікала від поміщицького гніту на Середню Наддніпрянщину. В «Дике поле» приходили селяни-втікачі з Росії і Білорусії, з Литви і Польщі. Вони й збудували перші оселі на місці сучасного Чигирина.

                Найдавніші згадки про Чигирин належать до першої половини ХVI ст. Про нього говориться як про один з козацьких зимівників, який мав невелику фортецю. Король польський і великий князь литовський у 1532 році віддав фортецю у володіння черкаському старості Остафію Дашкевичу. Дещо пізніше у 1574 році згадується про «обивателя» і козака чигиринського Тишка

 Воленича. Це поселення в кінці 70-х років було зруйноване татарами. Однак Чигирин невдовзі відбудовується знову. У 1589 році польський король Сигізмунд III своїм універсалом закріпив землі Чигиринщини за черкаським старостою Олександром Вишневецьким. Мешканцям Чигирина були визначені межі «земель з ґрунтами, полями та іншими угіддями». Чигиринці повинні були виконувати всілякі повинності - нести сторожову службу, платити підводне, косове, бортну десятину. Віддаючи заміж дочку, батьки платили куни (12 грошей за дозвіл на одруження). На першу вимогу мешканці мусили збройно виступати проти ворога під корогвою королівських старост.

 Є припущення, що назва міста бере свій початок від чудодійної чигир-трави, яка нібито часто зустрічалася в цій місцевості. Деякі дослідники виводять це слово від численних непрохідних чагарників, а деякі від тюркської назви «чигир» — дорога.

          Ivan Bohun Мешканці Чигирина жили переважно з рільництва. Багатші мали корів, овець, коней. Розвивалися тут і різні промисли. Промишляли городяни рибним і бобровим господарством, ставили млини, корчми, полюбляли бортництво тощо.

Щоб привабити ремісників і торгівців у свої володіння, магнати часто свої поселення оголошували містами, добивалися для них права на самоврядування, дозво­ляли організацію цехів. У 1592 році таке право одержав і Чигирин. Щорічно тут відбувалося два ярмарки, проводилися щотижневі торги.

             Неподалік від Чигиринської гори ще з XV ст. проходив торговельний шлях із Києва до Криму. Цим шляхом кримські татари найчастіше пробиралися на Украї­ну. Саме тут місцевість дозволяла затримувати їх. Із півдня місто прикривалося Зам­ковою, або Кам’яною горою, яку річка Тясмин охоплювала великим півколом. Зі сходу, півночі та заходу гора здіймалася дуже стрімко. Тільки вузька смуга схилу єднала її зі степом. Кам’яну гору неважко було зробити неприступною фортецею.

             bohdan1 На кінець XVI ст. боротьба селянства проти кріпосницького і національного гніту загострилась. Наступ феодалів на Придніпров’я загрожував самому існуванню козацтва. І хоч польські магнати вважали Чигирин своєю базою для боротьби зі «сваволею», однак близькість Запорозької Січі та посилення гніту не могли не впливати на мешканців міста, на козаків-реєстровців, що тут проживали. Вони часто піднімали зброю проти польської шляхти.

   Майже в усіх селянсько-козацьких повстаннях у тій чи іншій мірі брали участь і чигиринці. Місто ставало одним із центрів збору повсталих, і тоді польські власті кидали проти нього регулярні війська. Так було в 1596 році, коли чигиринцям під проводом Юрія Богуна та Іллі Сутиги довелося зі зброєю в руках відстоювати місто. Пізніше на пам’ять про ці події на Кам’яній горі були зроблені меморіальні написи. Так було 1630 року, коли чигиринці приєдналися до повстанців під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Так було і в 1637 році, коли вони взяли участь у селянсько-козацькому повстанні, очоленому Павлом Бутом (Павлюком) та Карпом Скиданом.

  bohdan23 30-х років XVII ст. Чигирином і Чигиринщиною заволодів рід могутніх магнатів Конецпольських. Сваволя магнатства спонукала козаків Чигирина скаржитися «на великі кривди», їм у 1644 році навіть удалося добитися заміни полковника Закржевського, який вірно служив магнатам, іншою особою — М. Кричевським. Останній пізніше став одним з найближчих  сподвижників Богдана Хмельницького.

Розквіт Чигирина припав на період гетьманування Богдана Хмельницького 1648 - 1657 рр. Саме тоді він став гетьманською столицею, і, одночасно, військово - адміністративним і політичним центром Української козацької  держави – Війська Запорозького. Гетьманський вибір столиці був зумовлений зручним географічним положенням міста та традиційними уявленнями про Чигирин, як про давнє козацьке місто, один із центрів реєстрового козацтва. Сучасники говорили, що Чигирин був містом, «яке відкриє і закриє Україну від поля і Запорожжя».

               За гетьманування Богдана Хмельницького в Чигирині зосередилися різноманітні адміністративні установи. Місто стає одним із центрів європейської дипломатії; частими гостями тут були посли Османської імперії, Кримського ханства, Молдавії, Волощини, Трансільванії, Швеції, Московського царства, Речі Посполитої: «Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. Не Москва, Третій Рим, а Чигирин став осередком, де вирішувалася доля Східної Європи.» (Н.Полонська – Василенко). На той час Чигирин стояв в одному ряду з найбільшими містами тогочасної України: Києвом, Львовом, Камянець – Подільським та ін.

            Після смерті Богдана Хмельницького Чигирин був резиденцією гетьманів І.Виговського,  Ю.Хмельницького, П.Тетері та П.Дорошенка. У 1676 році, після відмови останнього від гетьманської булави, Чигирин втратив статус столиці Української козацької держави. Місто було зруйноване в результаті Чигиринських походів 1677- 1678 рр.. Від цього часу розпочався період його занепаду.

           У мирному договорі, укладеному у 1686 році між Росією і Польщею, Чигирин згадується в числі міст, розорених війною, які залишилися пустками. У 1711 році місто було передано Польщі і зроблено, з оточуючими поселеннями, староством. Наприкінці ХVІІІ cт. Чигиринці, подібно іншим містам і містечкам, стали клопотатися про відновлення попередніх прав. Унаслідок чого у 1792 році королем Станіславом Августом була видана грамота, якою місто було оголошено вільним і попередні права його відновлені. Цією ж грамотою підтверджений стародавній герб Чигирина.

Після входження Правобережної України до складу Російської імперії у 1797 році пройшла адміністративна реформа, в результаті якої Чигирин був відділений від староства та призначений повітовим містом Київської губернії.

                У ХІХ ст. місто приваблювало до себе відомих істориків, письменників, етнографів своїм історичним минулим. У різні роки Чигирин відвідали Т.Шевченко, М.Маркевич, П.Чубинський, М.Костомаров, І.Рєпін, Д.Дорошенко, П.Куліш та інші.

               У тогочасній  газеті «Киевские губернские ведомости» за 1846 р., є опис тогочасного Чигирина: «З часу турецької війни Чигирин залишився у руїнах і запустінні, і зі столиці гетьманської, з міста, славного своїми укріпленнями, зробився мізерним містечком… Нинішній Чигирин не можна назвати містом, це село з усякого погляду…».

              У 1843 та 1845 рр. в Чигирині побував Т.Г.Шевченко. Поет зробив тут кілька малюнків на місцеві теми. Широко відомий його офорт «Дари в Чигирині», присвячений козацькій раді 1649 р., малюнки «Чигирин з

 Суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Великий Кобзар присвятив місту поезію «Чигрине, Чигрине». Багато уваги приділено Чигирину і в знаменитій поемі «Гайдамаки». Свідченням того, яке місце займав Чигирин у творчості поета, є й той факт, що у 1844 р. у Петербурзі Шевченко видав одну з редакцій своєї збірки під назвою «Чигиринський Кобзар».

             Наприкінці ХІХ ст. у місті проживало майже 10 тис. чоловік. Виникали дрібні підприємства та майстерні напівкустарного типу. Популярною серед чигиринців стала морська служба. У цей період тут проживало близько 2 тис. осіб, які в різні роки були моряками.

             У 1912 р. відбулися святкування 400-річчя заснування м.Чигирин.

             Заходами міського голови Василя Івановича Підгородецького на північно-західному схилі Замкової гори були збудовані сходи із підпірною стінкою та перилами. На підпірній стінці сходів першого маршу до цього часу знаходиться вмурована гранітна плита із написом: "Кам'яні сходи побудовані в 1912 році на 400 років м.Чигирина". У цей же час на горі було встановлено кам'яну плиту, що збереглася до сьогодні, із написом стосовно дати заснування Чигирина: "Основ. в 1512 г. князем Дм.Вишневецьким. Байда".

                 Під час революційних подій 1917-1921 рр. місто стало одним із центрів національно-визвольного руху. 16-17 жовтня 1917 р. у Чигирині відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва, на якому було обрано Генеральну раду на чолі з генералом П.Скоропадським. У цей період у місті активно діяло товариство культурної самодіяльності «Просвіта», яке налагодило видавництво місцевої газети «Чигиринські вісті».

               Не оминули Чигирин і події Другої світової війни. 7 серпня 1941 року місто захопили німецько-фашистські війська. У роки окупації в Чигирині діяли підпільні антифашистські організації. 12 грудня 1943 року війська ІІ Українського фронту визволили місто.

             У 1954 році Чигирин, як районний центр, увійшов до складу Черкаської області.

             У ІІ половині ХХ століття у Чигирині проводилась активна розбудова підприємств легкої та харчової промисловості: шкіргалантерейна фабрика, харчокомбінат, масло- і хлібзаводи.

             У 1989 році був створений Чигиринський державний історико-культурний заповідник. До нього увійшов комплекс пам’яток Чигирина, Суботова та урочища Холодний Яр. У 1995 році закладу було надано статус національного. На сьогоднішній день у місті діють два музеї, які є відділами  заповідника: Богдана Хмельницького та археологічний. Протягом 2006-2009 рр. на території Нижнього міста були зведені будівлі історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького»: будинок гетьмана, військова канцелярія, скарбниця, курінь, вартівня, людська, поварня, шпихлер.

                Завдяки своєму багатому минулому, наявності визначних пам’яток та функціонуванню музейних закладів, на сьогодні місто є одним із центрів історичного туризму Середньої Наддніпрянщини, куди їдуть десятки тисяч людей з усіх куточків України та з-за кордону.

Інформація підготована за матеріалами Національного історико-культурного заповідника "Чигирин"